Події шкільного життя, факультативи, свята, заходи

Освіта – це взагалі не перше, заради чого варто йти до школи.
 
Слово «альтернатива” означає можливість вибору. “Альтернативна освіта” згідно з українською Wikipedia – це “термін, який охоплює багато різних педагогічних підходів”. Зокрема наголошується на “невеликій кількості дітей у класах, близьких відносинах між студентами й викладачами і почутті єдності”. 

Англомовна Wikipedia визначає альтернативну школу як освітній навчальний заклад із нетрадиційними розпорядком і методами. А також як заклад, що об’єднує вчителів та учнів, не задоволених державною освітою. 

То ж в чому полягає специфіка і альтернативність школи Alpa School? 
АМ: В першу чергу, це протилежність державній освіті. Саме протилежність державним навчальним закладам. Але мені більше подобається термін “демократична освіта”. Від цього відштовхуються і програми, і спосіб спілкування з дітьми, і набір колективу. І навіть формування розкладу. Все це кардинально відрізняється від загальноприйнятого державного зразка. Тут немає тих заанґажованих рамок, які нам впроваджують, насаджують в державних школах. 

Наразі в Україні багато альтернативних державній освіті шкіл. Всі вони дуже різні, і ця відмінність альтернативних шкіл одна від іншої залежить від цінностей і мотивацій того керівника, який розвиває проект. Але не можна сказати, що нічого спільного з іншими альтернативними школами немає. Є певні принципи, схожі лінії розвитку освіти. Одна з основних спільних рис - ставлення до дитини, до батьків, до освіти.

 
 А які цінності безпосередньо Alpa School? 
Альтернативна школа повністю виконує державний стандарт освіти. Тобто дитина отримає повний необхідний набір знань. Основна відмінність полягає саме в ставленні до дитини і рівні спілкування між дітьми і викладачем, дітьми між собою. 

Для мене особисто школа – це продовження сім’ї. Дитина не повинна відчути різкої зміни життя, пішовши до школи. Це природнє, м’яке продовження її розвитку. Сам формат нашої школи дуже сімейний. Ми свідомо не орендуємо приміщення на 1000 квадратів, а розширюємося завдяки відкриттю нових локацій на 4-5 класів. Всі діти знають один одного, знають батьків, бабусь, дідусів, які приходять забирати інших дітей. 

Освіта – це взагалі не перше, заради чого варто йти до школи. Освіта – це вже другий етап. Для мене в першу чергу школа – це продовження сім’ї і перебування дитини в природніх умовах.

Основними цінностями для мене як і в сім’ї, так і в школі є в першу чергу самостійність і самоконтроль. Свідоме емоційне і психологічне розуміння дитиною свого вибору.  Вона має відчувати, розуміти або знати, чому цей вибір зроблено і як з ним далі бути, наскільки це їй потрібно або не потрібно. 

Надважливою цінністю є також довіра. Довіра як до батьків і викладачів, так і між дітьми. Тобто це три складові – самоконтроль, самостійність і довіра. На це вже накладається все інше. Тому я вважаю, що наші діти досить відверті, досить щирі і природні. В них залишається оцей стан “дитячості”. Неопосередкованості, простоти.

Тобто в школі більше уваги приділяється вихованню особистості? А якщо говорити про знання – які основні принципи надання освіти? 
Навчання неможливе без зацікавленості та пристрасті. Якщо у дитини є цікавість, у неї виникає безліч запитань, є величезна мотивація до пізнання. Звичайно, це вимагає неабияких зусиль і часових ресурсів з боку викладача. Коли викладач відчуває цікавість дитини, чує і допомагає їй, процес навчання для дитини стає набагато простіший. “Стандарт” взагалі не є шкалою виміру якості, успішності, оцінювання, самооцінки. Навчання – це процес. Ми розвиваємось, то ж ми маємо впроваджувати, діяти, показувати, вчити – і ця діяльність проростає вже в якісний показник освіти у дітей. 

А коли є зацікавленість, виникають певні відчуття – пристрасть. Пристрасть до пізнання нового. 

Яка роль викладача у цьому процесі в Alpa School?
Коли ми створювали школу, одним з основних політичних моментів було те, що ви “йдете” на школу, а не на викладача. В державній школі ще до початку навчального року всі намагаються дізнатися, хто з вчителів набирає клас, і шукають варіанти, як потрапити до кращих. 

В Alpa School  кожен співробітник, кожен викладач – це люди, які розділяють нашу позицію щодо виховання і освіти. Кожен з членів команди – це певний “відбиток” мене. Всі ми несемо у цей світ однакові цінності. 

Зараз в Україні відбувається реформа державної системи освіти. Вона впроваджує більшу свободу для викладачів - у вчителя має бути варіантність роботи, щоб вони не зациклювалися і не робили шаблони з дітей. 

Я переконана, що у викладачів має бути своя територія, свої класи, де вони вільні робити простір цікавим і різноманітним. У викладача має бути мета, тобто чітке розуміння, куди ми йдемо. І є певні щаблі, проміжні точки, на кожній з яких викладач робить оцінку показників розвитку учнів. Викладач розуміє поступовість цього шляху, а добиватися результату може по-різному. 12 дітей в класі – це вже соціальна група. Всі діти різні за психологічним типом, за швидкістю трудової діяльністі, хтось більше налаштований на співпрацю, хтось менше. І тому ця варіантність проходження маршрутів має бути різною, адаптованою до дитини. Це повинні обов’язково враховувати як викладачі, так і батьки.

Скажи будь-ласка, до чого, на твою думку, взагалі має готувати школа покоління  дітей зараз, у ХХI столітті, коли перспектива майбутнього змінюється з шаленою швидкістю? 
Якщо говорити про державні заклади, то вони випускають дітей, адаптованих до певних стандартів. На жаль, більшість того, що вони роблять в школі - це не для них, а для викладача, для системи, для “когось”. І це однозначно не природній процес. Тому дітям важче самовиразитися в творчому плані, діяти, мислити поза стандартами. 

Для мене в школі важливо щоб дитина після випуску 4, 9, 11 класу – не важливо якого, - залишилася природньою і орієнтованою. Тобто вона чітко має розуміти наступний крок. А для цього потрібна свідомість. Розуміння, чого зараз я хочу і яким чином я це зроблю. Ми разом з батьками маємо виховати дітей, які відчувають, у яких не зникло бажання щось робити. Тобто вони мають бути природніми. “Естесственные» по-російськи. В них має бути чітке розуміння наступного кроку.
 

А як зрозуміти дитині, чого вона хоче? А якщо кожного дня хочетья чогось іншого? В якому віці дитина взагалі може чітко відповісти на питання «Чого я хочу?» І чи означає це, що можна не робити того, чого не хочеш? 
Тут має бути робота всіх дорослих навколо дитини, яка розвивається. В психології є таке поняття як “значущий дорослий”. Цей дорослий має бути опорою, хоча б на даному етапі, при виборі наступного кроку, тих чи тих предметів. Всі ми знаємо історію, коли в школі нам не подобається предмет, але подобається викладач – і заради нього ми працюємо над предметом. Оцей значущий дорослий грає надважливу роль. Це є опора і основні критерії для дитини. Якщо дитина геть не знає, чого вона хоче, цей дорослий – як гачечок. Якщо говорити на загал, як встановити оці опорні точки і обмеження дитини, щоб вона хотіла, до чогось прагнула – тут потрібні цінності сім’ ї, приклад сім’ї. Якщо всі в сім’ї читають, то і дитина буде читати. Також важливе налаштування батьків на робочий процес, довіра і повага до викладача. 

Велику роль в формуванні дитини відіграє і соціум, в якому вона зростає. Тому варто шукати своїх однодумців серед інших батьків, щоб дитяча спільнота формувалась так, як ми це бачимо, як ми це хочемо бачити. 

А ще розмова. В нашій школі дуже багато розмовляють з дітьми. І це дуже круто, тому що розмова виводить дитину на нові розуміння, цікавинки. Сучасні батьки дуже цим нівелюють. Вони женуться за раннім розвитком, але не зондують той ґрунт у дитини, на який треба опиратися. Тобто якщо вам цікава ваша дитина, можна знайти привід для спілкування і точки для розуміння, що працює, а що ні. Дуже часто коли я або мої колеги сідаємо говорити з батьками щодо якихось труднощів з дитиною або «неуспіхів» дитини, то розуміємо, що батьки навіть не цікавилися у дитини, а що? а як? чому? коли?

Розкажи будь-ласка з погляду 3-річного досвіду існування школи – як ти це бачила на початку? Чи зараз все працює так, як ти це бачила? Чи пішло щось інакше? Що було легко, а що, можливо, не ідеально? 
Цікаве питання). В принципі, все так, як я бачила. Школа навіть динамічніше розвивається, ніж я планувала. І це дуже позитивна ознака. 
Але якщо після першого року роботи я могла би сказати, що дитина і вчитель – друзі, які знаходяться на одному рівні, то зараз – категорично ні. Дитина є на дитячому рівні, а дорослий – на дорослому. У дорослого за виникнення будь-якої проблеми більше варіантів її вирішення. Але психологічно доросилй може перейти на рівень дитини, допомогти, стати другом на якийсь певний час. Є довіра і цим все сказано. Але в жодному разі дитина не піднімаєтсья на рівень дорослого. І за рахунок цього утримується дисципліна. Коли дитина знає відповідь на питання “чому?”, вона починає це розуміти і цінувати. Сьогодні ж привелює тенденція виховання, коли дитина в центрі світу, і всі навколо неї “стрибають”. А насправді є певні траекторії розвитку всіх людей навколо дитини. В Alpa School цей момент чітко розуміють всі – і діти, і викладачі, і батьки. Дитині не дозволяється робити “все, що я хочу”, з огляду на те, що вона є частиною суспільства і має поважати тих, хто навколо. 
Ми розвиваємо цікавість в дитині, але розуміємо її місце, у нас є свої правила, яких дотримуються усі учасники процесу. Наприклад, у нас є класно-урочна система. Є класи, де відбувається навчання, а є ігрова зона, де ви можете стрибати, бігати і вас ніхто не зупинить, якщо це не пов’язано зі здоров’ям чи безпекою. А в класі ви отримуєте знання, і повинні слухати вчителя. Тому що він знає більше і ділиться цими знаннями з вами. А коли ви приготували презентацію, вчитель сідає за парту, а ви стаєте на місце вчителя і вас слухають. Це чітко проговорені ролі.
Що ще нам вдалося? Вдалося зібрати команду однодумців, які надсильно вірять в нашу ідею. Це не очікуваний, абсолютно позитивний фактор, який я не могла продумати наперед. Так, ми зібрали команду викладачів, близьких нам духу і професіоналів своєї справи. А ще це прекрасні люди. І, власне, людські якості для нас є пріорітетом при підборі викладацького складу. 
В роботі я не домінанта, а скоріше їхня віра в те, що світ може бути кращим. І це дуже прикольно). Це не традиційно, це дійсно альтернативно. 
А ще всі наші викладачі розвиваються поза школою, мають власні захоплення і активну життєву позицію. Вони абсолютно не вписуються в рамки таких «шаблонних училок», є самореалізованими і яскравими особистостями. 
Щодо того, що пішло не ідеально - це розуміння батьків, куди ми прямуємо. Нам задають мало питань, мало цікавляться цінностями школи, вихованням своєї дитини і на жаль не завжди прислухаються до порад – оцього мені особисто хотілося би більше. А ще хочеться не просто співпраці у вигляді присутності батьків на святі або спільного «розрулювання» проблеми. На жаль, в більшості випадків ми спілкуємось з батьками cаме на фоні якоїсь проблеми виховної, трудової, психологічної або освітньої. А хочеться, щоб це було природньо – є дитина, є певна спільнота, і ми крокуємо до однієї мети. За три роки ми бачили багато ситуацій, коли мені і викладачу дитина цікавіша і важливіша, ніж батькам. І це дуже прикро. Частіше за все з такими батьками ми прощаємося.
 

А якою може бути ця співпраця, участь батьків в житті дитини і школи? 
Це можуть бути ідеї позашкільного освітнього простору. Спільні проекти, спільні поїздки, спільні соціальні заходи. Спільний час, проведений з дитиною на території школи. Дуже рідко батьки беруть підручники і зошити, щоб переглянути їх вдома. Але це може бути і в школі - покажи, які у тебе зошити, а як, а що? Захід на територію школи не забороняється! А чомусь сприймається так, що ну це ж школа, все, закриті двері. Будь-ласка, заходьте на територію класів, заглядайте в шафку дитини, сідайте за її парту, питайте, чому ваша дитина обрала саме це місце. Це дуже важливий психологічний момент розуміння, як дитині живеться в тій тарілці. У нас можна проводити час разом з дітьми та їхнімі однокласниками в ігровій зоні, таким чином показуючи власну зацікавленість і лояльність до світу, в якому живе дитина. 

Ми запрошуємо всіх батьків, яким не байдужі їхні діти, до співпраці і віримо в cилу наших об‘єднаних зусиль!
 